Нещодавно зустрів знайомого, котрий шукає роботу «на вибори». Тобто у передвиборчому штабі якої-небудь партії. Причому колір політичної сили для нього не важливий.
Ні для кого не секрет, що проект «Українські вибори» — це насамперед сезонна робота. Як кажуть журналісти, «жнива». Попрацювавши «на вибори» чи створивши щось «під вибори», можна швидко поліпшити власне матеріальне становище. Корисних знайомств у штабах не знайти: всі, з ким контачить сезонний працівник — це такі ж самі заробітчани. Вожді, тобто — головні грошодавці, тримаються від своїх наймитів на великій відстані. Познайомитися з мільйонерами від влади чи від опозиції, котрі одним махом вирішать подальшу фінансову долю свого передвиборчого активіста, щастить одиницям.
До того ж історія українських виборів багата на випадки, коли політичний вождь не заплатив працівникам за роботу. У січні 2010 року вибухнув скандал, у центрі якого опинилася Інна Богословська. Як кандидат у президенти України вона громадянам не сподобалася. Це дало підставу Богословській не розраховуватися з наймитами: раз за неї люди не голосували, значить, штаб працював погано. А за погану роботу не платять. Інші політики утримувалися від подібних коментарів. Та все одно і в штабі Юлії Тимошенко, і штабі Арсенія Яценюка були випадки, коли найманих «на вибори» людей кидали на гроші. Та й Партія регіонів не ідеальна, хоча особливо злісними неплатниками чомусь називають лідерів «Нашої України».
Тим не менше, кількість бажаючих найнятися «на вибори» меншою не стає. Причина вже названа: навіть якщо під кінець перегонів партійний лідер не заплатить, усе одно вистачить, аби закрити якусь невеличку дірку у власному бюджеті.
Але повертаємося до початку моєї історії: на чорта партіям потрібні «на вибори» люди, котрі навіть не думають поділяти політичні погляди тієї сили, на яку збираються працювати? Купивши людину на сезон, вірним «регіоналом», «бютівцем» чи «ударівцем» її за ці гроші не зробиш. Не кажучи вже про вірних «ленінців» — таких і за переконаннями лишилося дуже мало.
Може, тому в нас і партії такі недолугі та нецікаві, а їхні вожді ніяк не здобудуть прихильності мільйонів, бо агітатори працюють не тому, що поділяють ідеї та погляди певної політсили. Партійні ж газетки, створені «під вибори», абсолютно не цікаві. Якщо мені в одному місці зберуть 100 людей, котрі регулярно та з користю для себе читають таку пресу, готовий свою думку переглянути.
Проте раз «під вибори» все одно треба наймати додаткових людей, можна, як на мене, піти іншим шляхом оплати. А саме: не платити сезонним штабістам гроші в конвертах. Проти такої форми розрахунку офіційно протестує не лише опозиція, а навіть влада. Тим не менше, зарплати «на виборах» переважно «чорні». Вони не оподатковуються і не йдуть до Пенсійного фонду. Подібний стан речей влаштовує абсолютно всіх, і саме за «чорними» зарплатами йдуть люди працювати на виборчий сезон.
Нічого не заважає оформити такого працівника нехай на тимчасову, але офіційну роботу. Тобто, кожен, хто йде працювати на вибори, мусить не просто поділяти ідеї певної політсили, а ще й бути готовим отримувати платню на рівні українського бюджетника. Мені здається, чотирьох зарплат працівника сфери освіти та культури одному рядовому працівнику виборчого штабу повинно цілком вистачити.
Політична партія в ідеалі — не бізнес-структура та не комерційний проект. Кожен із політичних лідерів хоча б декларативно називає себе державником. Значить, і передвиборчі штаби повинні забезпечувати працівникам «державні» зарплати разом із належними соціальними гарантіями.
Згоден, кількість бажаючих «заробити на виборах» після такого відразу радикально зменшиться. Зате в такий нехитрий і зовсім не затратний спосіб партії перед стартом виборчого марафону зможуть провести реальну люстрацію.
Залишаться справді вірні. Ті, хто готовий працювати за ідею чи з особистих симпатій до свого вождя. Ці люди справді бачитимуть перед собою реальну мету. Точно знатимуть, для чого працюють, що слід говорити людям, аби виборці прислухалися. Ось тоді вдасться побачити, в кого з політиків і в яку з політичних сил у нас перед виборами реально вірять. А до кого йдуть на сезонну роботу — мов на будівництво чи збирання радгоспних яблук…
Андрій Кокотюха, письменник, журналіст
Джерело: Gazeta.ua
Наші партії недолугі, бо їхні агітатори працюють лише за гроші 
