Валентина РОМАНЮК
Передноворічний бум на квитки до органного залу Рівненської обласної філармонії: утретє за двадцять років рівняни отримали шанс послухати примадонну Варшавської камерної опери Ольгу Пасічник та піаністку зі Швеції Наталю Пасічник-Джонсон. Власне, вже прізвище музиканток багато чого говорить. Сестри Пасічник — уродженки Рівного, громадянки України — домоглися визнання мистецького світу і нині плідно — спільно й нарізно — працюють у найкращих концертних залах Європи, Америки, Японії, Австралії. І хоча вдома бувають як мінімум двічі на рік, та ці поїздки частіше обмежуються відвідинами батьків, незважаючи на готовність виконавиць дарувати своє мистецтво землякам.
Але нині маємо приємний новорічний сюрприз. За кулісами репетиції з академічним камерним оркестром Рівненської філармонії вдалося не лише простежити творчий процес, а й поспілкуватися з артистками, котрі, незважаючи на міжнародне визнання, ніколи не мали жодного подібного виступу у столиці України.
Початки
Ольга: — Відколи себе пам’ятаю — класична музика була в моєму житті завжди. До музичної школи мене батьки привели, коли мені було три з половиною роки. Навчалася разом зі старшими дітьми — це була музична студія в педагогічному інституті. Свідомий вибір академічного співу настав пізніше, коли я зрозуміла, що людський інструмент є чимось унікальним і не може порівнюватися з жодним музичним інструментом. Унікальність людини дає можливість виконати один і той же твір абсолютно по-різному. Коли я зрозуміла, що маю інструмент, не подібний до жодного іншого, і ніхто не має такого ж голосу, крім мене — сам цей факт послужив важливим мотивом для того, щоб серйозно зайнятися вокалом. Другий фактор — особистість педагога. Я зустріла свого часу Надію Сафронову тут, ще в колишньому педагогічному інституті, і думаю, що ця зустріч практично зіграла ключову роль у моєму виборі. Зустрічі з кожною наступною особистістю, які мені життя дарувало, спрямовували всі мої артистичні і вокальні, а також філософські і людські прагнення. Величезний вплив на формування мене як музиканта, на мій підхід до того, що я роблю, була святої пам’яті Євгенія Семенівна Мірошниченко й Аліна Болюховська у Варшаві. Зустріч із цими двома музикантами дала мені не стільки в плані ремесла, скільки в плані контакту з Майстром, тим, хто досягнув великої вершини. Окрім того, перші мої вокальні кроки, які йшли через музику Баха — це дуже нетипово, бо всі починають завжди з італійських простих арій, а я починала з Баха, тому що Бах мене як композитор найбільше цікавив у свій час. Я відчула, що не в стані подолати технічно ці твори. Це було додатковою мотивацією для того, щоб працювати.
Наталя: — У мене стимулом і прикладом для навчання музиці була завжди сестра. Своїм прикладом вона змушувала мене робити те ж саме. Я не могла пережити, що її віддали без мене до музичної школи, і вона щось робитиме без мене, і влаштовувала скандали батькам. Тож коли мені було три-чотири роки, мама була змушена відправити мене до тієї ж учительки, в якої вчилася Оля. Не скажу, що для мене це були дуже якісь такі «золоті» роки — були часи, коли я ненавиділа фортепіано, взагалі не займалася, і вчителька мене сварила. Тому що здібності в мене напевне були хороші. А вдома батьки-науковці дивилися на ці заняття як просто на загальний розвиток. Та був один вагомий фактор. Мені в музичній школі було набагато комфортніше в соціальному, емоційному плані, аніж у звичайній. І тому, коли після закінчення музичної дитячої школи постало питання, що далі робити — я не уявляла взагалі свого життя в звичайній школі без музики. Тож пішла до львівської десятирічки. Це були, мабуть, мої найкращі часи — власне часи становлення людини (14–18 років) і мені просто Бог послав чудесних товаришів, серед яких були діти кількох поколінь музикантів. З’явилися якісь конкурси, мене відбирали, і я стала набагато серйозніше до всього ставитися. Спочатку було навіть страшнувато, але навчання йшло непогано, і ці роки стали для мене таким становленням, що пізніше все пішло ніби само собою — я стала піаністом. І я дуже вдячна, що так сталося.
Становлення
Ольга Пасічник — той унікальний випадок, коли скептицизм навколишніх людей долається вірою і наполегливою щоденною працею. Колишні скептики були і серед тих, хто засипав вокалістку квітами під час рівненського концерту. Співачка каже, що вдячна їм — за те, що не давали розхолодитися, а спонукали до титанічної роботи.
Услід за Ольгою, після закінчення Львівської консерваторії, до Варшавської музичної академії вступила і Наталя. Здібна студентка отримала кілька престижних стипендій і стала лауреатом П’ятого скандинавського конкурсу піаністів у Данії, Всесвітнього конкурсу піаністів в американському Цинциннаті, отримала найпрестижнішу шведську нагороду «Andres Walls Stiftels» спеціальну нагороду конкурсу піаністів у Мілані. Свого часу виграла складний конкурс на навчання в Англії, однак вирішила поступитися цією унікальною можливістю — заради майбутньої дитини. І хоча таке рішення відтермінувало чимало професійних планів, проте свою сім’ю (чоловік — шведський психолог, котрий «має стосунок до музики, тому що він її любить») вона вважає «найвдалішим лотерейним квитком свого життя»). Згодом Наталя записала разом з Ольгою альбом українських пісень і романсів «Думки». На диво, не в Києві — у Парижі.
Надзвичайно плідним для Наталі та Ольги Пасічник виявився «шопенівський» 2010-й рік. У ювілейному році сестри записали з усіма піснями Шопена — комплект з його двадцяти пісень і кілька мазурок у вокальній транскрипції видатної французької композиторки і співачки Поліни Віардо. Ця платівка здобула 5 зірочок у французькому музичному часописі «Діапазон». «Це дуже важлива для нас нагорода, оскільки досі вокальна музика Шопена перебувала в тіні — його величезна фортепіанна творчість це якось перекривала», — розповідають сестри. Спеціальну шопенівську програму (присвячену не лише музиці Шопена, а й його музичним ідеалам — композиторам, музику яких він слухав і вважав за взірець (Белліні, Россіні, Доніцетті, Мейербер, Ліст) вони виконували у Європі та США. Це було представлення Шопена радше в контексті його часу, ніж в контексті його музики, розповідає Ольга. Близько 25-и концертів відбулися перед найприскіпливішою публікою на фестивалі «Музика в палацах Петербурга» у рамках більшого фестивалю «Білі ночі», у Шотландії, в Великобританії, у Стразбурзькій опері, Брюсселі, Стокгольмі. Наталя Пасічник підготувала програму на історичному інструменті з часів Шопена — абсолютно ідентичній копії інструменту, на якому грав Шопен — і зіграла її у королівському замку Варшави.
Наталя (втім, як і Ольга) обожнює музику Баха, бо вважає її благодатним і постійно сучасним матеріалом. Бахівські твори вона виконує по-особливому жіночно, граційно і навдивовижу сучасно. «Для мене Бах — це інший вимір, це десь там, де тільки я і Творець. Важлива його духовна інтерпретація», — вважає піаністка. Наталя з обережністю ставиться до сучасних експериментів, хоча й береться за найцікавішу музику. У цьому сенсі пощастило львів’янам, котрі мали змогу познайомитися з «Макрокосмосом» американського композитора Джорджа Крамба. «Там треба свистіти, кричати, спеціально препарувати фортепіано, грати наперсниками, — розповідає Наталя. — Це цікаво, якщо це виражає якусь ідею. У даному випадку це цикл за дванадцятьма знаками Зодіаку. Кожна з п’єс має цитату з Біблії і пояснення. Для мене цей цикл є надзвичайною музикою, я в нього закохана, бо в даному випадку експерименти з фортепіано є засобами набагато глибшого вираження. А ось експерименти заради експериментів мені не близькі».
Щось подібне відчувала й Ольга, записуючи новий альбом з унікальним німецьким композитором Йоргом Відманом. «Коли я вперше побачила Відмана — подумала, що так свого часу мав би виглядати Моцарт. Це щось неймовірне — ніби з іншого світу. Така радість з кожної ноти, кожної зустрічі з людиною, такий неправдоподібний оптимізм, і в ту ж хвилину ця людина може абсолютно перемкнутися і бути так глибоко в своєму внутрішньому світі, що буде навіть важко достукатися». Цикл «Співи мертвої липи», записаний з Йоргом Відманом, Ольга Пасічник називає дуже комунікативною музикою, за допомогою якої автор торкається найтонших настроїв і емоцій, глибинної суті людини і світу.
Останнє півріччя для сестер було позначене гастролями з моцартівською програмою. Плідною виявилась співпраця з англійським диригентом Крістофом Хогвутом (керівник Лондонської «Академії старовинної музики»). Саме цю програму, з невеликими змінами і доповненнями, і представили на розсуд земляків вперше в Україні сестри Пасічник.
Перемоги
Ольга належить до невеликої когорти вокалісток котрі вже своїм виглядом ламають стереотип стосовно оперної співачки. Тендітна постать — і світлий, сильний і водночас м’який голос. Вона однією з перших українок освоїла барокову манеру співу і в результаті здолала найвіртуозніші бахівські арії. Якось в інтернет-ефірі престижного серед музикантів радіо «Орфей» вдалося почути грандіозну Восьму «Симфонію тисячі» Густава Малера. Голос однієї з солісток видався навдивовижу знайомим. Як з’ясувалося, то співала у концертній залі Стокгольма Ольга Пасічник. Перелічити всі грандіозні проекти, у яких вона брала участь, не вистачить години. Одним з останніх — до ювілею Варшавської опери — стала постановка моновистав за творами Пуленка під керівництвом відомого польського режисера Кшиштофа Зануссі.
…Коли Варшавський симфонічний оркестр Національної філармонії Польщі записував з Ольгою Пасічник один із саундтреків до фільму «Вогнем і мечем» — вокаліз, виконаний Ольгою, справив настільки сильне враження на музикантів, що вони аплодували їй стоячи. Символічно, що цю річ виконала солістка Варшавської опери — громадянка України з українськими і польськими коренями. Нині в творчому доробку Ольги Пасічник — майже півсотні музичних альбомів з музикою від епохи Відродження до найсучасніших композиторів, високі місця і перемоги в рейтингах музичних видань, а серед почесних нагород — найвища нагорода Польщі — «Золотий хрест за заслуги». І — жодної відзнаки в Україні. Ба навіть концертні виступи Ольги та Наталі Пасічник обмежуються фестивальним Львовом. Щоправда, після прем’єри концертної версії опери «Король Рогер» Кароля Шимановського в українській столиці з’явилася надія на постановку повноцінної вистави. Було б закономірно, якби виконувати партію королеви Роксани в такому випадку довірили її виконавиці у різних версіях та інтерпретаціях — Ользі Пасічник.
Відсутність пропозицій до гастролей в Україні сестри пояснюють зі свого боку небажанням нав’язувати свої концерти співвітчизникам. Вони лише дивуються з того, що інтерес до класичної музики на рівні держави практично не підтримується. Інакше як пояснити підбір музичного репертуару на українських «ефемках»? — запитує Наталя. Про те, що в музиці пропозиція породжує попит, розповідає Ольга:
«Загравання і зниження до рівня публіки зрештою призводить до того, що наш професійний рівень впаде. Думаю, місія музиканта завжди, а особливо впродовж останніх 120–150 років, в тому і полягає, щоб справжню високу культуру і справжню музику вищого ґатунку нести до людей музично мало освічених. Я маю досвід виступів на деяких музичних фестивалях у Західній Європі, особливо в літній час, коли концерти на дуже престижних фестивалях організовуються у віддалених місцинах. Там може стояти стара перебудована ферма чи житниця, перебудована на концертний зал. Приїжджаєш туди — він стоїть посеред поля. Коли я вперше брала участь в такому концерті, то дуже дивувалася. Але за 40 хвилин перед концертом раптом почали з’їжджатися і старі, і фешенебельні авто, зал моментально заповнився публікою, приїхали радіо і телебачення, і такий концерт, наприклад, транслює Перша програма Бранденбурзького радіо, він є одним з чільних концертів, які потім купує спільнота європейських радіостанцій. Я питаю — які це люди, звідки вони приїхали? — Частина з них прибула з великих міст, які лежать поблизу того невеличкого села, а решта — місцеве населення, люди. Які живуть в тих селах чи в тих горах. Вони не мають контакту з такою музикою кожен день. Але про таку публіку можна помріяти. Я думаю, що це один із способів, щоб якимсь чином приносити… Ми маємо, на щастя, ще багато таких, наприклад, церков чи костелів, де теж, я думаю, можна було б домовитися про те, щоб там виконувались відповідні концерти класичної музики з відповідною програмою. Навіть в тих камерних концертних залах, які в Україні є — це все можна зробити».
Спадкоємність
Музикальність — ознака домінуюча. Сестри Пасічник, котрі обрали свої професії неначебто всупереч мамі-математику і батькові-психологу, насправді є нащадками пісенних полісько-волинських родин, члени яких не уявляли свого життя без народної, церковної пісні. Дідусь-поляк грав у війську на кларнеті, згодом його найдорожчим подарунком онукам стало піаніно.
15-річна Ніколіна Пасічник-Джонсон поки що не заявила про своє остаточне бажання стати піаністкою, як мама. Однак вона ходить до Стокгольмської школи на кшталт десятирічки при консерваторії, де щороку дістає королівську стипендію. За час свого навчання Ніколіна виграла конкурс Стейнвея в Стокгольмі. Що з цього вийде — батьки поки що не знають. Однак, як зауважує Наталя Пасічник, «якби я була міністром освіти, я б обов’язково ввела музику як предмет нарівні з математикою». Ніколіна також побувала на рівненській сцені в ролі солістки з місцевим камерним оркестром.
Семирічний син Ольги Пасічник Назар лише два роки навчається скрипічної гри, проте вже не уявляє себе без цього інструменту. Встиг побувати на великій сцені — поряд із мамою і оркестром. «В нього є неправдоподібна вражливість на звук, — розповідає Ольга. — Він реагує на музичний звук дуже свідомо і тонко, розрізняє такі маленькі нюанси, яких я не зауважувала. Два роки тому заявив, що він вибирає скрипку як інструмент, бо вона має справжній звук, а не так, як фортепіано…» Не знаю, як надовго його вистачить терпіння і ретельності, адже інструмент дуже складний. Але зараз його преференції схиляються в бік музики. У минулому сезоні на фестивалі в Інзбруку він висидів п’ятигодинну барокову оперу, і після чого ще й прийшов на прем’єру. Більшість моєї оперної продукції він бачив, вони з Юрієм (чоловік Юрій Плиска — викладач Варшавського університету й Національного університету «Острозька академія») сидять у залі на дуже багатьох концертах. Нещодавно Назар здивував нас своїм вибором, коли сказав, що хотів би на свій день народження запросити дітей з дитячого садочка в театр або на концерт. І ми це зробили».
…Ненав’язливим і дещо незвичним спілкуванням з оркестрантами (Ольга репетирує обличчям до оркестру) лауреатки міжнародних конкурсів та володарки престижних державних нагород Польщі та Швеції, Ольга і Наталя Пасічники лише підтвердили тезу про те, що справжній талант і простота є незмінними супутниками. Репертуар — 14-й концерт і концертні арії Моцарта — у різдвяно-новорічний період стали спільним подарунком для християн східного і західного обрядів. Ідея — вручити збір від концерту кращим студенткам музучилища — мала б спонукати чиновників від культури замислитися, чому музичний хист українців радше помічають і підтримують поза межами України. І чому добути альбоми відомої в Європі піаністки та оперної діви світового рівня в Україні є нереальною справою.
Коментарі